середа, 17 травня 2006 14:31

"Морозива беру цілий ящик"

Автор: фото: Вікторія МАЙСТРЕНКО
  Сестри Олімпія, Лаврентія, Дарія та їхні вихованки Іванка, Клавдія і Таня. На передньому плані Наталка
Сестри Олімпія, Лаврентія, Дарія та їхні вихованки Іванка, Клавдія і Таня. На передньому плані Наталка

У містечку Королево на Закарпатті в дитсадку розташувався греко-католицький жіночий монастир. Минулої осені п"ятеро черниць узяли на виховання дев"ятьох дівчаток.

Двері з табличкою "Монастир сестер святого Йосипа" відкриває жінка в  чорному. Це 29-річна сестра Йосафата.

— Діти снідають, — пояснює. — У вихідний сніданок пізніше. Зазвичай о восьмій сестри вже йдуть на роботу, а діти до школи.

Черниця веде у напівтемну кімнату. На вікні кольорові вітражі, стіни розмальовані біблійними сюжетами.

— Це наша каплиця, — стишує голос. — Дітям не обов"язково ходити на богослужіння, але у неділю і на свята вони самі приходять.

Йосафата каже, що їхньому монастиреві вже 110 років. А в Королево перебралися вісім років тому. Тоді отець Іван Ісаєвич, який зараз на навчанні в Римі, відкрив тут дитсадок.

Заходимо до їдальні. Посередині великий стіл, під стіною менший. На стільчику сохнуть три слинявчики.

— Це наша трапезна.

У кухні наче вдома: на плиті стоїть кавоварка, на тумбочці — мікрохвильова піч.

— Готуємо самі. І закрутки самі робимо, — розповідає Йосафата. — Колись мали поле: садили картоплю, кукурудзу, квасолю. Тримали курей. Тепер лишили собі тільки город. Ось квіти, — киває на встромлені у землю кілочки, з етикеткою на кожному. — Он перець, цибуля, часник. А це — місце для помідорів.

У дворі дерев"яна альтанка.

— Літом вечеряємо в ній, — говорить черниця. — Дивіться, як гарно цвіте клубника!

Йосафата в босоніжках на босу ногу. Дме холодний вітер, і вона обхоплює себе руками за плечі. Ми повертаємося в дім. Троє черниць дивляться телевізор. Малі діти сидять у них на колінах.

Іванна в школу не ходила: не вміла читати

Дівчинка у рожевій хустині мовчки підбігає і обнімає мене за коліна.

— Це Наталочка, з Хуста, — знайомить нас сестра Йосафата. — Їй чотири роки. Маму й тата позбавили батьківських прав. Наталка має багато братів і сестер. Старша провідувала її, але вже давненько.

Підбігають трирічні Настя та Надя — одна в червоному, друга в рожевому платті...

Черниці розповідають про вихованок. Вони самі шукали дітей. Першою була Василинка, 10 років. Її привезли з Новояворова під Львовом.

— Батько помер, а мати відмовилася від неї. Виховувала малу хвора бабця. Не хотіла віддавати в дитбудинок, а сюди погодилася.

Дівчинка потуплює очі.

Іванку, 9 років, знайшли у Новому Роздолі. Я бачила нотаріально завірений документ, у якому мама відмовилася від неї, — Йосафата береться пальцями за свій хрестик. — Привела її до свого вуйка, а той відвів товаришці. Була така виснажена, що потрапила у лікарню. І в школу не ходила: не вміла ні читати, ні писати. Довелося наймати для неї вчительку.

Іванка не чує розповіді, бо водить хоровод: "Пішла я до хатини, гупала у двері: і так, і так...".

— А 11-річна Таня, — киває сестра на дитину в рожевому брючному костюмі, — батька не знала. А мати рік як померла. Опікуном став брат, але після одруження віддав сестру в інтернат... Таня виглядає значно меншою за свої роки. У неї сколіоз, навіть горбик росте. Їй пропонують операцію. Ми вже погодилися.

Потім Йосафата знайомить мене з сестричками — 13-річною Надею та  шестирічною Веронікою. Обидві біляві й гарненькі.

— Вітчим бив їх. Надя сама прийшла в районну адміністрацію просити, щоб їх забрали. Мама говорила їм: "Хочете жити — дбайте про себе". У Хусті Надю всі знали. Вона не жебракувала: ходила по гриби, ягоди, продавала; збирала пляшки. Малу Вероніку віддали до цілодобового садка, а на вихідні інколи дівчинку забирала сусідка.

Маленька Надійка міцно обнімає сестру Олімпію за шию.

— Цю дитину покинули від народження, — пояснює Йосафата. — Малі спочатку до людей не йшли, особливо до чоловіків. А візьмеш на руки — не відчепиш.

Трирічна Настя повзає на долівці, застеленій паласом.

— Устань і ходи ніжками! — наказує Йосафата. — Її бабуся розповідала, що мама часто покидала малу на кілька днів. Залишала пляшечку з цукровою водою або супом. Якось налила у пляшечку кип"ятку. Дитина ошпарилася. Так кричала, що сусіди викликали "швидку". До лікарні потрапила виснажена — довелося її відгодовувати.

Настя не знає, що таке мандарини

— Розкажи, де вчора була? — стає на коліна перед нею Йосафата.

— На масині, — відповідає мала.

— Люблять на машині кататися, — говорить вдоволено черниця. — Маємо старенький "жигуль". П"ятеро сестер запакуються в нього, а тоді садять собі на коліна малих. Учора міліція побачила нас, але не зупинила, — каже трохи грайливо. — Тільки привіталися.

— А хто був за кермом? — цікавлюся.

— Сама. Я ж нікого просить не буду! — нахиляє голову з чернечим вельоном.

— А на що ви живете?

— Я завідую дитсадком. Сестра Дарія працює у лікарні медсестрою. Сестри Віталія й Олімпія — виховательки. Отримуємо зарплату. У нас є дві групи по 25 дітей, від 3 до 6 років. У садку працюють ще дві няні, кочегари та кухарі. Нам допомагають отець Іван і місцеві бізнесмени. Продукти закуповуємо на базі. Морозива на складі беру одразу цілий ящик... Малі люблять м"ясо, а старші невибагливі в їжі. Настя боялася їсти мандарини — не знала, що це таке. І молочного не їла. Дурили її, що манка — то картопля.

Йосафата хвалить дівчат. Каже, що Василина грає на скрипці. Старші писанки з бісеру роблять.

— Надю, принесеш?

13-річна Надя з"являється з тарілкою. У ній сім дерев"яних яєчок, обплетених бісером.

— Вибирайте собі, — пропонує.

Беру із синім бісером. Трирічна Надійка швидко вихоплює у мене яйце. Усі сміються.

— Надю, будь чемна, віддай тьоті, — каже Йосафата.

— Коли виростете, підете в черниці? — цікавлюся у дівчаток. Вони заперечливо хитають головами.

— Ми не прагнемо зробити з них сестер, — пояснює Йосафата.

Дітей ведуть нагору. Йосафата проводжає мене до виходу.

Зараз ви читаєте новину «"Морозива беру цілий ящик"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути