вівторок, 08 травня 2007 07:01

Бездомні живуть у безплатному нічному готелі

Автор: фото: Олександра ЛІСКОНОГ
  Сан Санич (ліворуч) і Паша в івано-франківському готелі для бездомних. Вони місцеві старожили й стежать тут за порядком
Сан Санич (ліворуч) і Паша в івано-франківському готелі для бездомних. Вони місцеві старожили й стежать тут за порядком

На вулиці Млинарській, 2а в Івано-Франківську раніше був медвитверезник. Нині тут міський прийомник-розподільник. На першому поверсі — нарковідділення, у підвальному приміщенні з лютого працює безплатний готель для бездомних. У народі його називають "бомжатником".

П"ять сходинок ведуть до темних металевих дверей із дзвоником і віконечком. Під ними бородатий сивий дідусь спиною спирається на стіну. Ногами притримує два кульки з речами.

— Пані, скажіть, най мене пустять, — ловить мене за руку.

Діда Миколу з Коломиї тут знають. Він частий гість. Потерпає через прикрий характер і оковиту, бо в готелі для бездомних п"яних та обкурених не приймають.

Двері відкриває 67-річний черговий Іван Рибак. Чоловік підпрацьовує тут уже два місяці. За вісім чергувань на місяць отримує мінімальну зарплату — 400 грн. Має ще трьох напарників.

Із правого боку підвального коридору — кімната чергового. Зліва вхід до жіночої кімнати. У чоловічому і жіночому відділеннях стоять по 11 койок.

— Найстрашніше, що нема телефону. Черговий залишається наодинці з постояльцями. А тут чимало колишніх зеків. Є такі, що по 30 років сиділи, — каже Рибак. Запрошує оглянути "апартаменти".

Із правого боку кухня, туалет, душова на три особи, далі — кабінет соціального працівника, сестри-господині, лікаря, а також камера для дезінфекції одягу.

— Мамка, заході, тортіка с нами отвєдай, — кличе мене з кухні чолов"яга. На ньому чиста світла сорочка в клітинку.

— Я на дієті, — кажу.

— Мамка, ти не боїсь. Ми душ принімаєм. Чисті. "Мурашек-наташек" у нас нєт. Інакше виженуть к чортовій матері, то єсть на вулицю, — веде далі чолов"яга.

— Не мамкай, — згадую фразу з серіалу, який нещодавно бачила.

Коли панахида, то взагалі — рай. Приношу у нічліжку і хліб, і цукор

— А шо, ти уже бабуля? Нє? Ну тоді мамка, — він весело сміється, прикладаючи час від часу до правого ока чистий бинт.

Називає себе Сан Саничем. Хоча насправді — Радчинський Олександр Іванович. Він із Білгорода-Дністровського. Відсидів майже 37 років. На день народження 18 лютого потрапив до цього готелю.

— Мені стукнуло 56 років. А що я бачив? Дочку в Ужгороді похоронив, син сидить. Вішатися? Не хочу. Я ще вирвусь, — Сан Санич промокає кров у кутку правого ока.

Каже, що колись був зварювальником п"ятого розряду:

— Якось зварка капнула в око, і тепер напівсліпий.

Лікарі нещодавно поставили йому діагноз "рак шкіри".

— Я тебе витягну, віриш? — говорить сивобородий чоловік із хриплуватим голосом. Це — Павло Іванович, Паша. Він тут найстарший, стежить за порядком. У сім"ї, за його словами, не склалося:

— Був інженером, потім ніким. Запив. І пішло-поїхало. Діти соромляться, дружина плюється.

Паша трохи жив у монастирі в Маняві. Але з монахами нудьгував. Зимував на вулицях у Франківську.

— Я прошу милостиню біля церков у центрі, — розказує. — Буває, що й даром простою. Але на обід заробляю. За три гривні йду до студентської їдальні, наїдаюся. А коли панахида, то взагалі — рай. Приношу у нічліжку і хліб, і цукор. Сьогодні дружбанам три торти купив, — вдоволено погладжує бороду.

Їжу до готелю зносять усі його мешканці. Питання харчування міська влада ще не узгодила з санепідемстанцією. Але чайник і вода є. Безплатно видають хліб. Особливо полюбляють смакувати принесеними бісквітними тортами. Крему багато, ситно і смачно.

Колишні будівельники Іван і Василь відмовляються розказувати, як опинилися в "бомжатнику". Кажуть, що готові тяжко працювати, аби вибратися з цього дна.

— Напишіть десь, що нам треба виробляти паспорти. Без них ми ніхто. Нам не сповіді соціолога потрібні, а почати нове життя, — зауважує 40-річний чоловік у теплій сорочці. Його товариш відвернувся обличчям до стіни. Вдає, що спить.

Прийом на нічліг починається о шостій вечора. Тому постійні клієнти намагаються не спізнитися. Усі вони переважно без документів. Мають направлення з розподільника. Охочих оселитися в чоловічій кімнаті чимало. У покоях для жінок нині буває не більш як 2–3 постояльців.

Сан Санич запрошує оглянути житло:

— Мамка, повєрь, у нас чисто і не воняє.

У великій пофарбованій у рожевий колір кімнаті немає неприємного запаху. У два ряди стоять металеві зелені ліжка. На них — голий матрац і подушка. Усе  накрито жовтою медичною цератою радянських часів. Покривала й постільної білизни нема. На старенькому столі — телевізор. Постояльці лягають одягнутими на церату й накриваються куртками чи пальтами. О шостій ранку мусять залишити приміщення. Черговий стежить, аби кожен прибрав за собою.

У Чернівцях нічліжка втричі більша за Франківську

Івано-франківський готель нічного перебування має 150 кв. м. Його обслуговують 9 працівників. За час його існування в готелі побувало 511 осіб, із них 34 жінки. За словами директора Антона Іваночко, 58 років, із міського бюджету установі на рік виділили 30 тис. гривень.
Дім для бездомних, наприклад, у сусідніх Чернівцях існує з 1998 року. Його площа втричі більша за франківський. Обслуговують його 15 бездомних. 50% їхньої зарплати йде на потреби "нічліжки", решта — працівникам. Є кімнати з телевізором, на двох осіб.

Зараз ви читаєте новину «Бездомні живуть у безплатному нічному готелі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути