"Cидим тут на холоді. Почки болять, ноги крутить" - про що говорять на найдорожчому ринку Києва

13

Бессарабський критий ринок у центрі Києва — один із найстаріших діючих базарів столиці. Чимало мешканців та туристів, вважають його найдорожчим у місті. Найчастіше пов'язують це із місцезнаходженням об'єкту - ринок розкинувся у західному кінці центральної київської вулиці Хрещатик. Від нього до майдану Незалежності — не більше 20 хв пішки.

Критий ринок побудували у 1910-1912 роках за проєктом польського архітектора Генрика Гая. Реалізував його ідею київський архітектор Михайло Бобрусов. А скульптурне оздоблення будівлі виконали учні скульптора Федора Балавенського.

У середині ХХ ст. ринок реконструювали. Однак його зовнішній вигляд практично не зазнав змін. У 2021-му ззовні він один в один нагадує будівлю, яка і була зведена понад 100 років тому. Це — пам'ятка архітектури Державного значення. Якби не цей статус - ринок давно би перетворили у торговельно-розважальний або офісний центр, переконані продавці, які там зараз працюють.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на одному з найвідоміших ринків Києва. Дізналася, як він живе сьогодні, хто там і чим торгує, про що полюбляють між собою говорити продавці та покупці.

 

Після першого локдауну торік, на ринку закрилося чимало магазинів і лавок. Їхні електронні вивіски вимкнені, відключені від живлення холодильники для зберігання товарів. У великій головній залі нині працює біля 50 продавців. Сидять за ятками із м'ясом, рибою, ковбасами, фруктами, солодощами, овочами, молочними товарами.

Всередині настільки холодно, що миттєво промерзають руки і ноги. У людей при розмові з рота іде пара. Продавці кутаються у куртки, светри і теплі жилети. Дмухають у долоні, аби їх зігріти. Деякі періодично поправляють спущені під ніс захисні маски. Хоча більшість торговців — взагалі без них.

- Що вам розказати? Усі й так знають, як ми живемо, - невдоволено говорить літня продавчиня рибних делікатесів. Під скляною вітриною у неї банки з червоною ікрою та м'ясом краба. - Роками сидимо на цього холоді. Тому і купа хвороб. Почки болять, ноги крутить. Від сидіння увечері набрякають ноги, розширюються вени. Від того маємо проблеми з серцем.

 

Продавці сидять здебільшого на дерев'яних стільцях. Коли покупців мало — розважаються мобільними телефонами або говорять одне із одним.

– Майже всі у нас вакциновані, - каже бариста Зоряна з невеликої кав'ярні біля входу на Бессарабку. - Хтось боявся заразитися і зробив щеплення. А багато хто за компанію вакцинуються. Все добровільно. Ніхто з господарів точок не змушував робити уколи.

Зоряна не каже скільки заробляє. Але працювати мусить, бо із чоловіком оплачують приватну школу для 9-річної доньки.

- Перевели її туди із державного ліцею, бо у дитини почали з'являтися комплекси. Її з дитинства тато навчив англійської. Так добре говорить, що на уроках казала слова правильніше за вчительку. З дитини почали сміятися. Мала стала мовчати на уроках, - пояснює бариста. - У платній школі краще. Там здорове харчування, індивідуальний підхід та розвивають цікавість до навчання. Донька щаслива.

За кілька метрів від кав'ярні розкашлявся 52-річний Сергій Дідченко у затертій шкіряній куртці по пояс. Ліктем прикриває рота.

- Не ковід. Перехворів три тижні тому запаленням легень. Кашель отакий періодично буває. Видно, ще не повністю організм відновився, - поспішно дістає із внутрішньої кишені акуратно складену новеньку захисну маску. Одягає та йде до яток із м'ясом. - На цьому ринку моя мама десятками років любила скуплятися. Їздила сюди щотижня із Мінського масиву. Тисячу разів її з родичами умовляли: "Нащо тобі у 80 років туди пхатися? Супермаркети під боком! В крайньому разі — ринок "Полісся" біля нас хороший". А вона ні в яку: "Тут продукти лучші завжди були". Вірить ще із радянських часів, що як щось звозять до центру, то воно обязатєльно краще. Навесні зламала ногу і тяжко відновлюється. Сюди вже не ходить. А я щоб уважити навідуюся раз у три-чотири тижня. Беру її улюблену сирокопчену ковбасу. По ціні палка гривень на 120 витягує. Дорожче, ніж у магазинах можна знайти. А з іншого боку — там саме такої марки і не бачив. Мо, дійсно якась краща.

У павільйоні з салом, ковбасами та м'ясом — працюють близько 20 продавців. За кілограм свинини просять від 100 грн. Майже у таку ж ціну вартує кіло домашньої курки. Яловичина коштує від 150 грн. Десяток курячих яєць — 50 грн. Це майже на 20 грн дорожче, ніж у популярних супермаркетах. Така ціна, бо яйця домашні, пояснюють торговці.

 

- Що ви шукаєте, мужчіна?, - питає одна з продавчинь у розгубленого сивого чоловіка в широкій блакитній сорочці. - У мене все є: язик, вирізка, биток, корейка. Далеко ходити не треба!

Жінка сидить відразу біля входу до павільйону. Своє ім'я не називає, але зізнається, що їй 65 років і й усі колеги та постійні покупці кличуть її "бабушкою".

- М'ясо сільське. Веземо на ринок продавати тільки домашнє, - їсть еклер із шоколадною глазур'ю. - Сюди люди ідуть, бо знають, що якісний продукт. Сюди комплексні свині не пройдуть (вигодовані на фермах комбікормом. - Gazeta.ua). Є кияни, які роками скуповуються на Бессарабці. Навіть такі трапляються, що їхні батьки сюди ходили, а тепер і вони стали. Найбільше ж у нас закуповують продуктів оптовики та ресторани. Можуть за раз скупитися до чотирьох тисяч гривень.

- До карантину більше людей було, а тепер кожен покупець на вагу золота. Частина перестали навідуватися, як закрили неподалік тряпочну барахолку. Лишилися тільки старожили.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Так стало жалко цей народ! Як це – люди без родіни?" – турки з Месхетії обжилися в українській глибинці

"Бабушка" працює на ринку 30 років. Прийшла сюди після розпаду СРСР, бо тоді розформували птахофабрику, де мала роботу. Продажем м'яса зайнялися разом із чоловіком та знайомою.

- Перекуповуємо у людей тварин. Потім заколюємо і розбираємо. Сюди привозимо на продаж із напарницею. Працюємо через день. Взимку тут у нас "суха заморозка", - натякає на холод у павільйоні. - Приміщення не отоплюються. Влітку ж спека. Враження, що знаходимось у котловані.

На роботу "Бабушку" із Переяславського району на Київщині — возить син. На місці має бути о 05:30. Закінчує працювати після 20:00.

 

Обіди на ринок продавці привозять із собою. Шаурму чи хот-доги у кафе на території базару — не купують. Дорого, пояснюють люди.

– Парковку у нас забрали, бо стало людей мало. Хотіли і ринок зруйнувати, щоб торговий центр построїть. Врятувало те, що будівля занесена до ЮНЕСКО. Її вважають історичною пам'яткою, - розказують продавці. - Неправда, що у нас найдорожче. У нас є продукти дешевші навіть, ніж на "Столичному" (найбільший за площею ринок Києва. - Gazeta.ua).

Більшість співробітників ринку не охоче спілкуються з журналістами. Називатися бояться.

– Яка різниця звідки я? Це конфіденційна інформація, - відмовляється від розмови рудоволоса кучерява продавчиня.

 

До себе у крамничку запрошує продавець чаю Віталій. В середині тісно, ледь вистачає місцям для двох людей.

- У мене найсмачніший чай. Є іскри шампанського, фруктовий і квітковий. Часто заходить скупляться Павло Зібров. Він мій названий хрещений батько, - хвалиться та додає, що знає і дружину співака. - На ринку часто розношу хліб, бо дівчата-продаців часто не встають з-за своїх місць. Бояться, що як тільки відійдуть — клієнти підуть на інші точки. Ніхто не хоче втрачати гроші.

Фруктовий чай наливає у паперовий стакан. Щоб не обпекти руки - обмотує серветкою.

На ринку чимало свіжих фруктів та овочів. Багато кабачків по 50 грн за кілограм і помідорів. За них просять від 30 грн. Є інжир, авокадо, кавуни, дині, полуниця, лохина та малина.

- Нахрена тогда ты меня сюда послала? Будешь значит есть иранские или пакистанские. Фиг знает точно, откуда они, - лається по телефону із жінкою чоловік років 40. Тримає прозорий пакет із двома плодами манго. - Я не виноват, что не могу найти таких, как в Египте! Может где-то и валяются, но я не нанимался лазить по рынкам. Нужно очень — сама иди!, - нервово ховає телефон у кишеню.

 

Навпроти ятки зі східними солодощами прямують дві молодих доглянутих жінки. Одна нервово крутить у руках iPhone 12.

- Дима просит, чтобы я ему домашнюю еду наконец-то начала готовить. Ему, видите ли, надоели рестораны!, - розказує подрузі блондинка із довгим волоссям. - Я сначала думала, что он шутит. Но, после третьего намека поняла — Димка серьезен. Слышала на Бессарабке все элитное с продуктов. Но, мне как-то не очень здесь. Грязновато.

- Рынок, как рынок. Они все у нас такие, - відказує подруга. - Приготовь ему борща. Это же классический ход. И у мамы твоей он всегда здорово получался. Пусть подскажет рецепт. А я, пожалуй, к восточным сладостям присмотрюсь. Млею от них. Хотя и не сильно такое кушать можно. Если не хочешь сказать фигуре "па-па", - сміється.

Східні солодощі на Бессарабський ринок привозять з-за кордону. Приготовані на молоці та медові, без додавання цукру, переконують продавці. За кілограм ласощів просять від 500 грн.

– Продаем еще тарелки для плова и салатов. Ручная роспись. От двух тысяч стоят, - показує товар хлопець східної зовнішності. Української не знає, зізнається.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Спимо на базарі, миємося в мисках" - про що говорять на найбільшому ринку Києва

Головні двері насилу відчиняє жінка низького зросту. На вигляд їй років 70. В обох руках пакети із покупками.

– М'ясо беру тут, бо найкраще, - каже, поправляючи сонцезахисні чорні окуляри. - Все життя скуповують на Бессарабці. Впевнена у якості продуктів, бо усіх продавців знаю в обличчя. М'ясо тут по ціні таке ж, як і на інших базарах. Але шикарніше. Дітей теж привчила на Бессарабку ходити.

Під вечір у павільйоні ще більше холоднішає. Працівники їдять гарячі супи швидкого приготування, п'ють чай.

- Бессарабський ринок — це не про "пішов і скупився". Для нас, корінних киян, це найперше історія. У мене мурахи по тілу йдуть, як сюди приходжу і згадую, що цій будові майже 110 років. Вона бачила дві світових війни, Голодомор, розвал СРСР і зародження нинішньої України. Ну здорово ж?, - закурює на вулиці біля ринку електронну цигарку 45-річна Ірина з довгими нарощеними нігтями. Брюнетка виглядає років на 10 молодшою за свій вік. - Вы наверное удивляетесь, что я про такое заговорила. Но тут все просто — у мене дедушка был очень хорошим историком. Преподавал в школе. Он меня по истории Киева натаскал отлично в свое время. Особенное внимание обращал на Бессарабку. Очень уж и ему это место нравилось. Эпохальное. Как "Привоз" в Одессе.

На Бессарабку Ірина приїжджає двічі на місяця. Закупляє овочі для свого бізнесу — із чоловіком та його сестрою готують на замовлення вегетаріанські страви.

- Овощи здесь самые свежие, если сравнивать со всеми рынками Киева. Знаю о чем говорю. К отбору товара отношусь очень критически, - каже.

Фото: Лілія МИЦКО

У ГОЛОДОМОР НА БЕССАРАБСЬКОМУ РИНКУ ЗБЕРІГАЛИ ТІЛА ПОМЕРЛИХ

Під час Голодомору 1932-1933-х років до Бессарабського ринку звозили тіла померлих людей. Їх певний час там зберігали, а потім доправляли до моргу або до братського кладовища на Дорогожичах.

- У підземеллях ринку зберігали трупи померлих від голоду: під час Голодомору частину підвальних приміщень ринку віддали судово-медичній лабораторії Наркомату охорони здоров'я. Тобто для патологоанатомічних розтинів, - написали цьогоріч 21 березня на сторінці Музею Голодомору у Facebook.

Попри це ринок продовжував працювати. На Бессарабку приходили люди аби обміняти свої речі, чи коштовності, на хліб.

- Міняли, дуже багато міняли. Тоді дуже багато цінних речей, історичних, на тих базарах так званих, Булюмбас або Бессарабка, ви могли купити за безцінь, буквально за безцінь, - згадувала Олена Лиськівська. - Бо люди тоді все, що в скрині колись у нас наготовлялося від баби-прабаби, діда-прадіда, виносилося, віддавалося за шматок хліба.

×