Ступка любив, коли його називали Сильвестром Сталоновичем

На сходах перед театром Франка вчора в обід виставили журнальний столик. На ньому стоїть портрет актора і художнього керівника театру 70-річного Богдана Ступки. Портрет перев'язаний чорною стрічкою. Лежать дві квітки соняха, 24 червоні троянди і букет білих гладіолусів. Горить свічка. Віск стікає на стіл. До 20 серпня театр закритий на канікули.

Кладе шість червоних троянд і хреститься 37-річний Олег. Каже, працює у театрі 12 років.

"У лютому Богдан Сильвестрович пішов у відпустку, - каже Олег. - Майже місяць не ходив на роботу. Усі боялися, що колись настане такий день, як сьогодні. А він смерті ніколи не боявся. Просив у Бога, щоб забрав його до себе 23 липня. Цього дня 2007-го померла його мама Марія Григорівна. Він хотів померти в один день з нею. Не дожив до 23 липня. Вони ж навіть народились в один день – 27 серпня. Коли її не стало, він перестав любити свої дні народження".

Востаннє Олег бачив Ступку весною.

"У березні він вийшов на роботу. До того три місяці провів на лікарняному. З репертуару зняли усі вистави, в яких він грав. 19 березня разом з акторами взяв участь у відкритті камерної сцени у театрі Франка. Він дуже схуд. На кілограм 15 напевно. Одяг на ньому висів. Ходив, спираючись на ціпок. Ніхто не чекав, що він приїде. Всі хвилин зо 5 аплодували йому стоячи. Знали, що лікується у "Феофанії". Провідувати їздили родичі і найближчі друзі-актори. Навіть на лікарняному вичитував нові сценарії, цікавився, як проходять репетиції".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Талант - не гроші, не ковбаса, не шинка. Не вирахуєш, скільки відсотків його є" - щоденник Богдана Ступки

Каже, актори боялися йому надокучати, тому провідували у лікарні рідше.

"Коли хтось питав про здоров'я, ніколи не жалівся. Казав, що здоровий і почувається чудово. Завжди віджартовувався. Не любив, коли хтось кликав його на ім'я і по батькові. В театрі його дехто кликав татом, дехто Ступочкою. Йому подобалось, коли називали Сільвестром Сталоновичем. Улюблених акторів у театрі називав позашлюбними дітьми. А ще дуже не любив, коли з ним говорили російською. Хоча сам багато ролей в кіно виконав російською. На ювілеї торік згадував, що його батько казав: "Мусиш дожити до 70 років, а далі живи скільки хочеш".

Олега у щоку цілує дівчина. На рудому волоссі у кілька разів згорнута чорна хустка. Запухші очі підведені чорним олівцем

"Чого не вітаєшся?" – запитує Олег.

"А що я маю тобі сказати? Хіба цей день можна назвати добрим?" - відповідає дівчина.