У Києві я не була два з половиною роки. Це найтриваліший період після переїзду в Сполучені Штати Америки. Довга відсутність дала змогу свіжим оком подивитися на речі, які колись не помічала.
Раніше на маршруті від моєї домівки в США до квартири батьків у Києві найменш приємним етапом була поїздка в ліфті. Він постійно застрявав. Вантажний без валіз мене взагалі возити відмовлявся. Людину, легшу за 60 кілограмів, він просто "не бачив". Пішки на 14-й поверх не набігаєшся. У під'їзді стояв сморід від сміттєпроводу. На залишках дитячого майданчика у дворі валялися використані шприци.
Цього разу побачила зовсім іншу картину. Новий дитячий майданчик. Чистий під'їзд, в якому закрили сміттєпровід. Мешканці виносять відходи в баки біля будинку. Кімната для консьєржів. Нові вікна та двері в місцях загального користування.
Головне — два нових ліфти, які возять "малогабаритних" пасажирів. Нові поштові скриньки та облаштована кімната для керівника будинку.
Кооператив мешканців прибрав бомбосховище, знайшов орендаря під кав'ярню. Облаштовує кімнати спільного користування для дітей, гостей і мам. Провели воду та світло. Юрист кооперативу Сергій Куненко каже, що це приміщення матиме всі якості бомбосховища. Для цього під час ремонту дотримуються всіх вимог. Наприклад, немає внутрішніх дверей. Ну й красивий розпис на всю стіну. Мама каже, найкращий у Києві.
Сподобалася сучасна київська жіноча мода. Краса без жертв. За весь час я побачила менше десятка жінок на високих підборах. Ходять у кросівках, балетках, мокасинах, кедах та іншому зручному спортивному взутті. Навіть у поєднанні із сукнями.
Майже не зустрічала жінок у надто вузьких спідницях чи з "важким" макіяжем. На більшості — жодної косметики. Проте мають доглянутий, модний європейський вигляд.
Перебування в Києві розпочала прогулянкою крамницями українського одягу. Дуже задоволена обновками. Нехай вашингтонські модниці заздрять моїм якісним та стильним речам, виготовленим в Україні.
Із подругою зайшли забрати її дитину в державний садок на бульварі Лесі Українки. Чудовий дитячий майданчик перед будинком. Усередині гарний ремонт. Великі, чисті кімнати — окремо ігрова та спальна в кожній групі. Є ліжечка, що рідко побачиш у США. Там діти сплять в одязі на матрацах, які стелять на підлозі.
Так, це садочок у престижному районі, і він не безкоштовний. Батьки доплачують за харчування. Проте ми за ясла й садок на околиці Вашингтона віддавали половину однієї зарплати. Якщо порівняти такі заклади в Україні та США, в американських є певні переваги. Та цей київський однозначно виглядає кращим, ніж ті, що ми бачили під Вашингтоном.
У подруги старша дитина ходила в садочок у США, а молодша — в Україні. Розповідає, що донька біжить до садка з радістю. Добре харчується. За окрему плату вивчає іноземні мови в школі поряд. Подрузі подобається, що нянечки й виховательки з розумінням ставляться до її кар'єри. Не обурюються, коли запізнюється забрати дитину. "У США мене б кілька разів оштрафували та давно б вигнали", — каже.
Ну й трохи негативу. Київ — місто, де машини, громадський транспорт і пішоходи не уживаються. Комусь із них явно бракує місця. Автівки ставлять посеред дороги, перетворюючи вулиці з двостороннім рухом на односторонні. Паркуються на тротуарі. Залишають автомобілі в неналежних місцях.
Спочатку гадала, що це — через відсутність платних автостоянок, до яких я так звикла у Вашингтоні. Однак друзі кажуть, що вони є, у тому числі й підземні. Проте водії воліють залишати машини навіть там, де їх може забрати евакуатор. Не хочуть платити 20 гривень за годину.
1 
1
Коментарі