Про причини й можливі наслідки протестів у Туреччині розповідає Сінан Ульґен, 47 років, голова Центру економічних та зовнішньополітичних студій, Стамбул:
— Усе організувалося за кілька годин, — каже. — Свою роль зіграли соціальні мережі в інтернеті. Найцікавіше, що протести одразу охопили близько 70 міст країни.
Які глибинні причини невдоволення?
— Влада в особі прем'єр-міністра Ердогана досить авторитарно ставиться до думки народу, надто в останні роки. Люди не задоволені тим, що їх не питають і з ними не радяться. Через протести намагалися довести прем'єрові, що такий стан речей неприпустимий.
Це пов'язано з ісламізацією країни?
— Ідеологічна складова вторинна. Інша річ, що рішення Ердогана саме проісламської спрямованості. Те ж зняття заборони носити жінкам хустки чи паранджі в державних установах, обмеження на продаж алкоголю.
Ердоган від початку поводився авторитарно?
— Ні, бо його Партія справедливості та розвитку не мала абсолютної більшості. Здобула її лише 2011 року. Тепер вони можуть геть не дослухатися ані до парламентської меншості, ані до меншості у міськрадах, ані до громадських організацій.
Водночас люди розчарувались і в опозиційних партіях — республіканцях та націоналістах. Вони не пропонують жодних конструктивних кроків. Попри протести, рейтинг цих сил не зростає. І тут виникає інша проблема — протести не мають як перевтілитися в політичний капітал для будь-кого.
Чому опозиція не намагається якось використати ці демонстрації?
— Було кількадесят людей, які принесли партійну символіку, але її швидко прибрали через невдоволення інших. Партії зрозуміли, що ці мітинги — не політичні, й публічно відмовилися від ідеї їх очолити чи офіційно взяти участь.
Кажуть, одна із причин протестів — нападки на Ататюрка з боку влади та її прибічників.
— Прямих нападок немає, проте сама десятирічна влада Партії справедливості та розвитку — відхід від ататюркістських принципів. Влада має портрети Ататюрка, а по суті робить усе наперекір. Не залишилося серйозних запобіжних інституцій, які могли б гарантувати світськість держави. Це сприймається болісно.
Ердоган заявив, що і його прихильники можуть вийти на вулицю.
— Це спровокувало б справді великі заворушення і нестабільність у країні. Щиро сподіваюся, що це була просто погроза. Інакше спрогнозувати розвиток подій може бути неможливо.
Як розвиватиметься ситуація?
— Кількісно уряд підтримуватимуть ті самі 55-60 відсотків. Найімовірніше, що майдан Таксім і паркову зону не чіпатимуть, допоки протести не вщухнуть — може, з тиждень. Та головної мети протестувальники вже досягли. Ердоган зрозумів, що потрібно радитися із громадянським суспільством, яке виросло в Туреччині. Це моральна перемога. Дедалі частіше кажуть: Туреччина після цих протестів — інша. Хочеться в це вірити.
3 
1
Коментарі