Колишній перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий, 51 рік, називає газову угоду з Росією катастрофою і говорить про можливий шлях її скасування.
Як ви оцінюєте газову угоду з Росією від 4 січня?
— У кінці 2000 року в газових відносинах між Україною та Росією була приблизно така ж ситуація, як в останні місяці року минулого. Тоді по лінії Міністерства закордонних справ я координував переговорний процес з українського боку. Ми шукали рішення шість місяців. Зрештою вдалося досягти чіткої збалансованої системи міжурядових угод та комерційних контрактів. Вони до останнього часу забезпечують Україну стабільними поставками російського газу по 50 доларів США за тисячу кубометрів. Саме за такою ціною ми отримували 30 млрд кубів газу як плату за транзит російського газу. І мали б отримувати до 2009 року. Бо всі відповідні домовленості діяли на час недавніх переговорів.
Та вони завершилися справжньою катастрофою. Українська енергетична дипломатія припустилася стратегічної помилки. 4 січня 2006 року стало газовим Перл Харбором України.
По суті ми відмовилися від юридично захищеного права на російський газ за ціною 50 доларів до 2009 року. Тільки якщо порахувати плату за транзит, це означає втрату приблизно 3,5 млрд доларів протягом наступних п"яти років.
Арифметика проста. У нинішній угоді зафіксовано транзитну плату 1,6 долара за тисячу кубів на 100 км шляху. Раніше вона була 1,09 долара. Але при ціні 50 доларів за тисячу кубів при транспортуванні 110 млрд кубів російського газу Україна отримувала приблизно 29 млрд кубів газу як плату за транзит. Зараз при ціні транзиту 1,6 долара і вартості газу для нас 95 доларів виходить лише 22 млрд. Щоб зберегти пропорцію, вартість транзиту мала би бути в межах 2,1. Отже, 7 млрд кубометрів втрачаємо. А це — біля 700 млн доларів щороку. Ми зазнаємо колосальних економічних збитків.
До того ж в угоді зафіксовано: ціна на газ може змінюватися, а вартість транзиту є фіксованою на наступні п"ять років. Тобто розірвано жорстку прив"язку вартості транзиту до ціни газу. Це означає, що російський газ упродовж наступних п"яти років ми будемо купувати за ринковою ціною, а ставка транзиту буде фіксованою.
Але в угоді записано: ціни на газ і транзит можуть змінюватися лише за згодою обох сторін.
— Це діяло б тоді, якби ціна на газ була прямо встановлена на весь п"ятирічний термін дії угоди — так, як ставка плати за транзит. От щодо неї чітко записано: ставка 1,6 долара за тисячу кубів на 100 км шляху діє до першого січня 2011 року. А щодо ціни на газ, то сказано: 95 доларів за тисячу кубів діятиме лише протягом першого півріччя 2006-го. Далі ціна плаватиме залежно від цін на газ, який зливатимуть у цей "газовий коктейль" — російський, туркменський, узбецький та казахський. А вони — не прогнозовані.
"РосУкрЕнерго АГ" — темна конячка зі статутним фондом близько 37 тисяч доларів
Росія зафіксувала базову ціну 230 доларів за тисячу кубів, і вона підвищуватиметься залежно від кон"юнктури. Але ж подумайте: якщо Україна купує в Росії газ по 230 доларів, то чому Туркменістан, Узбекистан чи Казахстан повинні продавати його посередникові по 50–60? Упевнений, що "РосУкрЕнерго АГ", яка відтепер продаватиме газ Україні, змушена буде збільшити ціну на середньоазіатський газ. А довгострокових контрактів із жодною з цих країн ми не маємо.
І все це при тому, що в нас були реальні юридичні інструменти впливу на переговорний процес із Росією. Ми могли розібратися цивілізовано, з допомогою Стокгольмського арбітражу.
Що означає нова угода для енергетичної незалежності України?
— Наша енергетична незалежність стає більш вразливою. Раніше було два джерела постачання газу: Росія і Туркменістан. Відтепер ми будемо отримувати газ із одних рук – від "РосУкрЕнерго АГ". А ця комерційна структура — темна конячка зі статутним фондом біля 37 тис. доларів. Коли торік нова влада розпочала боротьбу з корупцією, то взялася була і за розслідування її діяльності. А тепер ми віддали під контроль цього посередника весь імпорт газу в Україну! Мало того, "РосУкрЕнерго АГ" разом із НАК "Нафтогаз України" продаватиме його на українській території нашим підприємствам — ми ще й наполовину ділитимемося з ним прибутками.
Водночас немає жодних гарантій, що одного чудового дня ця структура просто не скаже, що не постачатиме газ. Або постачатиме його за абсолютно неприйнятною для нас ціною. Наприклад, 150 доларів за 1000 кубів. І що робитимемо тоді? За діючими угодами та контрактами поставки газу гарантували Росія й Туркменістан на державному рівні чи рівні державних компаній. А до кого апелюватимемо тепер?
Росія закрутила була вентиль, а Стокгольмський арбітраж "сьогодні на завтра" справи не вирішує. Як мала діяти українська сторона?
— Київ повинен був твердо стояти на юридичній основі чинних міжурядових угод та господарських контрактів. Треба було запропонувати Росії разом звернутися до Стокгольмського арбітражу. Якщо б Москва відмовилася – зробити це самостійно. Нічого, що у Стокгольмі справа не могла бути вирішена швидко: до рішення арбітражу зберігається той порядок розрахунків, який існував на момент звернення. Тобто, ми нічого не втрачали. До того ж наша юридична аргументація була стовідсотково виграшною. Це визнали і в Євросоюзі.
Далі: оскільки Росія чинила на нас безпрецедентний тиск, ми мали всі підстави задіяти важелі Будапештського меморандуму про гарантії безпеки Україні. Негайно вимагати зустрічі п"яти ядерних держав-гарантів, які є його сторонами.
І ще одне: за існуючими договорами ми могли забирати російський газ більше обумовлених у контракті обсягів, але за ціною 80 доларів. Ми могли би звернутися до Стокгольмського арбітражу ще й через те, що Росія з 1 січня перестала платити нам за транзит. Чи може таксист везти пасажира, коли той заздалегідь відмовляється платити?
Одне слово, Україна була у виграшній позиції. Ми бачили, що Москва відразу ж зрозуміла: ситуація завдає великої шкоди її репутації як стабільного, передбачуваного постачальника газу. Більше того, Росія опинилася в дуже пікантній дипломатичній ситуації: з 1 січня вона очолила "велику вісімку", і головною ідеєю її головування було заявлено енергетичну безпеку світу. А тут виходить, що сама Росія ставить під сумнів енергетичну безпеку України та ЄС. Дуже чітко з цього приводу висловилися Сполучені Штати та Євросоюз. Усе разом це дало результат, і Росія вже 2–3 січня почала фактично платити за транзит. Це дозволяло відновити в повному обсязі поставки газу в ЄС.
Тож незрозуміло: куди ми поспішали? Були всі можливості вести спокійний діалог. Чому згодилися на 230 доларів, коли нам півроку пропонували 160? Що заважало нам купувати газ в Росії хай і по 230, але окремо довозити до своєї території туркменський і робити ?газовий коктейль"у себе – однак маючи при цьому державні гарантії поставок? Я не бачу логіки в діях української сторони. Просто вражений непрофесійністю тих, хто вів переговори. Що це — вражаюча помилка чи злочинна самовпевненість?
Що тепер можна зробити?
— Допущена стратегічна помилка не повинна стати стратегічною поразкою енергетичної дипломатії України. Діяти треба терміново. Угода повинна бути визнана недійсною.
Річ у тім, що, відповідно до укладених 2000–2001 років і чинних на сьогодні угод, між Україною та РФ існує такий порядок. Щороку підписували міжурядовий протокол, на підставі якого "Нафтогаз" і "Газпром" укладали свої міжкорпоративні додатки до нього. Якщо протокол із якихось причин не укладали, то до підписання діяли умови попереднього. Зараз протоколу не було. То на підставі чого діяв голова "Нафтогазу" Олексій Івченко? Він фактично перевищив свої повноваження, порушивши положення Цивільного кодексу України. Тому угоду можна денонсувати через український суд.
Прем"єр-міністр Юрій Єхануров заявив, що до 16 січня Україна запропонує свій варіант міжурядової угоди. Це змінює ситуацію?
— Є шанс її змінити. Однак за умови, що буде сформовано нову переговорну команду.
Ви, досвідчений дипломат, вірите, що Москва піде на нові переговори?
— Як дипломат я вірю у дві речі: в баланс сили і силу закону. Поки Україна є абсолютним монополістом транзиту російського газу – ми вправі вимагати від Росії такого балансу ціни на газ і ставки на транзит, який відповідав би нашим національним, я б навіть сказав, — егоїстичним інтересам. Де ви бачили монополіста, який одноосібно контролює якусь послугу чи товар і працює собі на збиток?!
У нас є дуже серйозні важелі для спокійної, врівноваженої розмови з Росією. Ми – саме той транзитер-монополіст. Маємо чинні міждержавні та господарські угоди, які гарантують вигідні для України умови постачання газу до 2009 року. Тому треба домагатися поновлення статус-кво та негайного відновлення переговорного процесу.
"Система відносин різко змінилася"
Твердження про те, що голова НАК "Нафтогаз" Олексій Івченко не мав права підписувати угоду, "ГПУ" прокоментували в самій компанії.
— А хто ж повинен був її підписувати? — заявив керівник прес-служби Сергій Лук"янчук, 31 рік. — Весь час ці угоди підписувалися "Нафтогазом", і ніхто про якісь перевищення повноважень не говорив. Це ж купи не тримається. Першого січня в "Укртрансгазі" були і президент, і прем"єр, і кілька міністрів. Тож казати, що хтось кудись раптом полетів і щось взяв та й підписав без повноважень, немає жодного сенсу.
Відсутність міжурядового протоколу, на що посилається Олександр Чалий, Сергій Лук"янчук прокоментував так:
— У даному разі досить різко змінювалася система відносин. Відбувся перехід з бартерної схеми, Україна отримала живі гроші за транзит. Змінилися принципи закупівлі газу. Я не юрист, і мені важко судити, чи справді потрібен був цей протокол. Але ситуація потребувала рішення, і воно було знайдене. Україна отримала газ по 95 доларів за тисячу кубів. Дешевше з сусідів має тільки Білорусь.
Керівник прес-служби також підкреслив, що оприлюднена угода — це не остаточний документ. На його основі, сказав він, буде напрацьовано "детальний пакет". У ньому все буде "розписано, унормовано й розкладено по поличках".
3 
1
Коментарі