"Уперше побував у судах, наймав юриста, давав хабар"

 

— Як купив машину, став за секунду ввечері засинати. Їзда містом добряче вимотує, — говорить киянин 32-річний Вадим Хоменко. У квітні придбав "Рено Сандеро". Їздить на роботу з Харківського масиву до Лук'янівки, долає за день понад 35 км.

— До машини звик за три місяці. Важко перелаштуватися на широких дорогах. Особливо, коли мені треба повернути, а всі летять на великій швидкості. Кілька разів так і не втовпився, довелося гак у 10 кілометрів робити. Складно в центрі рушати під гору — інколи авто глохне і я затримую весь рух. Водії сигналять і нервово об'їжджають.

На київських дорогах ям практично немає, багато знаків, всюди розмітка. Вчився їздити в Миргороді на Полтавщині й біля міста. Там із якістю шляхів складніше.

З'явилися клопоти. Перший виклик — стоянка. Таке враження, що моє невелике авто всім заважає. Біля під'їзду раніше дружні сусіди агресивно реа­гують, коли займаю їхнє місце. Припаркував далі, у двір не може заїхати сміттєвоз уночі. Поставив ще далі — побачив зранку на капоті використані дитячі памперси. Так місцеві мамочки протестують проти машин поблизу майданчика.

У мене двоє дітей. Кожна поїздка із сім'єю означає двічі піднятися на 16-й поверх. Спершу біжу туди за двома 10-кілограмовими дитячими автокріслами, потім — за дружиною з дітьми і возиком для молодшої доньки. Як на зло, в цей час моя машина вже комусь заважає проїхати чи припаркуватися. Після поїздки — знову дві ходки вгору-вниз. Якщо залишити дитячі сидіння в авто, їх поцуплять.

Біля роботи — ще гірше — паркуюся ледь не за кілометр, уздовж дороги. Не раз виявляв сліди розлитої солодкої води на дверях, відбитки чиїхось рук або закрите одне дзеркало.

— Уранці купив знак аварійної зупинки, а ввечері вже ним користувався, — розповідає 27-річний Віктор Подоляко. Придбав 2-річний "Фольксваґен Гольф" торік у вересні. Відтоді потрапив у чотири неприємні ситуації.

— З автомобілем став більше встигати. Це комфортно, — продовжує. — А з другого боку — вперше побував у судах, спілкувався з поліцією, наймав юриста, давав хабар на колишній роботі, зіштовхнувся із проб­лемними СТО.

У першу аварію потрапив за три тижні після покупки автівки. Не встиг пригальмувати перед машиною, що обганяла з правого ряду.

— Її водій зумисне підрізав. Хотів провчити, що їду повільно. Я такого не очікував. Моє авто зупинилося вже в салоні його "Мазди", — говорить Подоляко. — Потім той лисуватий блатний шофер кричав матом і намагався мене витягти із-за керма. Я заблокував двері й викликав поліцію. Мій запис відео­реєстратора прийняли до уваги, того водія суд визнав винним. Мою машину ремонтували місяць. Суд затягнувся на чотири.

Потім інша прикрість — авто закипіло на мосту через Дніпро й стало. Під час ремонту погано прикріпили радіатор і через нього витік антифриз, двигун перегрівся. Знову віддав "Фольксваґена" на сервіс.

У другій аварії був винен Віктор — не помітив "газель" і пошкодив весь правий бік своєї машини. У нього забрали права, заплатив штраф. За три місяці призначили суд. Але почався карантин, його кілька разів переносили.

— Прийшлося підкуповувати колегу по роботі, щоб дали позитивну характеристику для суду. Страхова на три місяці затягнула виплату компенсації у 38 тисяч гривень.

×